PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Как привить ребенку интерес к учебе? | Кохана, ми вбиваємо дітей
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9ImtvaGFuYS5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

Як прищепити дитині інтерес до навчання?

Кохана, ми вбиваємо дітей

«Не хочу читати текст, безглузда задача з математики, хто придумав ці уроки, навіщо мені потрібна ця географія?» – подібні обурення чули чи не кожні батьки школяра. Методи боротьби з цим матері і татусі обирають різні: від заохочень грошима до покарань ременем. Що робити і як навчити дитину отримувати задоволення від навчання, розповіла провідний психолог програми «Кохана, ми вбиваємо дітей», фахівець з нейропсихології когнітивного розвитку Вікторія Любаревич-Торхова.

Читайте також: як розвивати дитину – визначаємо здібності і таланти!

Xu5_DnSmvKE

Перший крок. Перше, що потрібно зробити батькам, – це зрозуміти, що школа – це не самоціль. Дитина не повинна любити її, вона повинна любити себе в школі, тобто свій вияв у ній. Проблема в тому, що батьки починають критикувати дітей і говорити їм, що вони повинні вчитися, а також запитувати, чому вони щось не роблять. Дитина відчуває зраду з боку матері і батька. Вона думає, що для них школа, оцінки і те, як в школі відгукуються про дитину, важливіші, ніж вона сама.

Батьки повинні розуміти, що діти довгий час залишаються з «чорно-білим» мисленням. Виглядає це так: або їх люблять, або ні, або вони потрібні, або ні. Така ситуація призводить до незадоволення першої базової потреби дитини в безумовному прийнятті, любові, душевній і фізичній безпеці. Тому коли дітей сварять, у них починають розвиватися комплекси і з’являється компенсація цих почуттів у вигляді бунту, відкидання, нівелювання, поганої поведінки в школі і т.д.

Читайте також: Дитину вигнали з притулку для тварин через її жорстокість

Емоційна складова – другий крок.

Парадокс полягає в тому, що пізнання – теж базова потреба дитини. І поки вона розвивається, її лякають невдачі. А батьки лякаються разом з нею. Коли дитина починає на перших порах вередувати і відмовлятися робити уроки, вони це сприймають як звичайну маніпуляцію. А по суті це компенсація страху перед невдачею. Дитина боїться, що у неї не вийде прочитати, написати або зробити щось з першого разу правильно, так, як це роблять батьки.

Перед дітьми постійно є приклад досконалості, а вони прекрасно розуміють, що самі поки багато чого не вміють. Їх це жахливо засмучує, і вони не хочуть навіть пробувати. Батькам слід заздалегідь чекати цих сліз і бунту. І замість напору «ти повинен!», слід терпляче мотивувати дитину. А щоб це зробити, важливо відзначати тільки те, що виходить, а не те, що не вийшло. Не вишукувати помилки, а підкреслювати позитивні моменти. Це зробити нескладно.

qDjYGgzV4jQ

Читайте також: Мати впевнена, що її дитину не хочуть виховувати вчителі

Найчастіше у батьків на цьому етапі часто з’являється шквал критики. І вони з дитиною потрапляють до згубного замкнутого кола, коли дитина не хоче вчитися, а батьки її змушують. Вона перестає любити школу і пізнання в цілому, а батьки її сварять, звинувачують і залякують. До всього ще додається комплекс батька «Що про мене подумають учителі», і успіхи дитини в школі стають для них самоціллю. Краще звертати увагу на те, що вже виходить: нехай гарно написана не ціла буква, а лінія, нехай запам’ятала не весь вірш, а перші два рядки. Скажіть дитині, як гарно вона їх вимовила, а що було б, якби весь вірш був виголошений з такою інтонацією!

Батькам потрібно навіть часто «знімати корону», підтримуючи своє чадо: «Коли я вчила вірші, у мене так не виходило». Завжди можна знайти, як мотивувати дитину, постійно віддаючи їй першість. Постійно говоріть дитині: «Я розумію, ти засмучена, і тобі більше хотілося б зараз пограти. Ти обов’язково це зробиш, як тільки закінчиш уроки. У тебе обов’язково вийде, нехай не все відразу. Ось ти зараз плачеш, а я ревів, коли сідав за уроки». Можна навіть трохи прибрехати. Дитина повинна відчути, що у неї вже є якісь успіхи, і тільки це може мотивувати.

Читайте також: Чому дитина потрапляє до поганої компанії? Відповідь психолога

Похваліть дитини: «А подивися, як ти це вже вмієш». Приміряйте її досягнення до професій: «От у тебе вже це виходить, може ти будеш доктором/математиком/спортсменом і т. д.»Тоді дитина розуміє ще й значимість отриманих знань. Вона буде усвідомлювати, що вчить це все не просто так, і не буде думати, навіщо їй потрібні уроки, адже працювати можна і без всього цього. Успіх прийде тоді, коли не буде конструкції «дитина вчиться з-під палиці, щоб батькам не було соромно за неї в школі». Вибирайте підхід такого плану: «Ти це робиш, тому що стаєш цікавішим, вмілішим. Пізнання тебе збагачують, і ти розквітаєш».

zPXqxBLsBmY

Хочу відзначити, що дуже важливо бути готовим до того, що спочатку дитина буде нити і не захоче вчитися. Визнайте почуття дитини. Наводьте свої приклади: «Я теж хочу лежати на пляжі, а не сидіти і працювати. Зате коли я виконую завдання, то відчуваю задоволення, що у мене це вийшло. Я тобі цього бажаю і впевнений, що у тебе все теж вдасться».

Читайте також: Чого не можна говорити дітям про батька?

Третій крок. Батьки часто висувають надмірні вимоги до самостійності дітей. Не кожній дитині дано швидко стати самостійною в знаннях. Діти досить довго вивчають свою стратегію в вивченні чого-небудь. Дитина може бути візуалом, можливо, їй треба багато речей записувати, чути або промовляти. Може бути, дитина потребує додаткової допомоги, роз’ясненнь і нагадувань.

Одна дитина вже в першому класі може самостійно робити уроки, іншій необхідно, щоб хтось сидів поруч, наприклад, класу до п’ятого-шостого. Це залежить від розвитку емоційного інтелекту дітей. Це нормально, адже вони тільки ростуть. Наше завдання – їх «годувати», «поливати» і «удобрювати» тим, що тільки їм потрібно, адже кожна дитина індивідуальна! І робити це потрібно мудро, стільки, скільки потрібно. Головне пам’ятати, що гарна оцінка – це досягнення дитини, а ваша гарна оцінка як батьків – це радісне почуття власної гідності дитини!