«Некеровані діти бувають у батьків, які не приділяють їм часу», – Дмитро Карпачов

Кохана, ми вбиваємо дітей

У вівторок, 12
березня, о 22:25 на глядачів каналу СТБ очікує черговий випуск реаліті «Кохана,
ми вбиваємо дітей». Мама-військовослужбовець намагається впровадити армійські
порядки вдома і виховувати дитину у строгості. Але воєнний порядок вдається
втілити хіба у варіанті «дідовщини» – дівчинка не слухається, мати зривається
на крик та… часто не може спинитися. Стрес та образи Катя «заїдає» солодким, а
надмір енергії втілює у різного штибу витівках. За деякі з них дівчинку
приводили додому працівники міліції.

Журналісти сайту
каналу СТБ  попросили прокоментувати
ситуацію психолога проекту Дмитра Карпачова.

Наскільки сильно впливає фах батьків на атмосферу
в родині? У випадку родини Білоус, мама є військовослужбовцем…

Безумовно, те,
чому людина присвячує більшу частину активного життя – це робота, це
даватиметься взнаки на поведінці. Відомо, що у більшості випадків
жінки-керівники поводяться вдома дещо по-іншому, відповідно, військові
поводяться як військові, лікарі – як лікарі, а педагоги поводяться як педагоги,
тому професія, безумовно, впливає на поведінку батьків. За умови, якщо батьки жодним
чином не намагаються цей момент контролювати.

КМВД_1

Чому батьки так часто зривають свої розчарування
на дітях? Наскільки це поширена проблема? І чи в цьому коріння нових героїв
«Коханої…»?

Батьки виміщають
агресію на дітях, бо їм потрібна розрядка. А діти завжди поруч, і діти не
можуть дати гідної відповіді. До того ж, малечу завжди є в чому звинуватити –
вони ж діти, вони завжди щось роблять не так, вони тільки вчаться жити… Іноді
люди виміщають негатив на партнері по шлюбу, але той може дати більш гідний
опір, тому злитися на дітей простіше. У родині Білоус у мами нікого окрім
дівчинки немає. Вона приходила додому, імовірно, втомлена фізично і емоційно, і
було потрібно у якийсь спосіб скидати стрес. Нажаль, від невміння батьків
позбавлятися від стресу деінде дуже часто страждають саме діти.  

Щоб ви порадили батькам, аби заспокоюватися на не
скидати стрес на дітях?

Скидати емоційну
і фізичну втому допоможуть будь-які фізичні заняття: фітнес, йога, біг. Думаю,
що вона би поводилась інакше, якби чимсь таким займалась. До слова, вона почала
мінятися, і стосунки стали кращими, коли жінка почала відпочивати! Коли вона
почала приділяти увагу собі. Змінився її внутрішній емоційно-психологічний фон.
І в результаті вона почала більш стримано поводитись із дитиною.   

Що би ви порадили батькам, які нарікають на
некерованість дітей, коли ті не реагують ні на крики, ні на прохання? У чому
коріння проблеми?

Пошук причини
завжди лежить у відсутності правильної комунікації між батьками й дітьми. Й,
перш ніж намагатися жорсткими методами поставити дитину в рамки, слід
подивитися: а чи все гаразд із комунікацією, чи справді дитина довіряє батькам,
чи може на них покластися, чи розуміє свої правила? За великим рахунком,
некерованість дітей – це нерозуміння ними того, що вони можуть робити, що їм
дозволено, а що заборонено. Вони у такий спосіб шукають своє місце в ієрархії ,
щоразу тестуючи батьків. Як правило, некеровані діти бувають у батьків, які або
взагалі не приділяють дітям часу, або приділяють його, так би мовити,
дискретно: тобто сьогодні це можна, а завтра – ні. І тоді дитина не розуміє, що
їй можна, а що – ні. І вона розширює свої рамки, проявляючи свою некерованість.
Коріння проблеми треба шукати в собі та своїх здібностях спілкуватися з дитиною.
 Дитина не народжується некерованою, за
рідкісними виняткам. Дитина – це результат виховання батьками.

Окрім того, не
варто забувати ситуацію, котру дуже яскраво продемонструвала родина Білоус:
якщо ви приходите додому втомленим і роздратованим, у дитини просто немає
шансів поводитись правильно. Бо у вас просто є потреба розрядитися. І ви
знайдете, до чого прискіпатися для того, аби нагримати. Якою би «шовковою» не
була дитина, ви спитаєте: «А чого ти мовчиш?!», якщо ж кричатиме – «А чого ти
кричиш?!». Тому перш ніж намагатися виховувати дитину, перше, що слід зробити –
подивитися, чи дійсно ви вмієте з нею розмовляти, а також задуматись – а чи все
добре у вас? Чи добре, чи адекватно ви почуваєтесь, коли приходите додому. Дуже
складно виховувати когось, перебуваючи у стані фізичної та емоційної втоми.

КМВД_2jpg

А що робити батькам, які нарікають на
некерованість дітей, коли ті не реагують ні на крики, ні на прохання? У чому
коріння проблеми?

Пошук причини
некерованості дитини завжди лежить у відсутності правильної комунікації між
батьками й дітьми. Й, перш ніж намагатися жорсткими методами поставити дитину в
рамки, слід подивитися: а чи все гаразд із комунікацією, чи справді дитина
довіряє батькам, чи може на них покластися, чи розуміє свої правила? За великим
рахунком, некерованість дітей – це нерозуміння ними того, що вони можуть
робити, що їм дозволено, а що заборонено. Вони у такий спосіб шукають своє
місце в ієрархії , щоразу тестуючи батьків. Як правило, некеровані діти бувають
у батьків, які або взагалі не приділяють дітям часу, або приділяють його, так
би мовити, дискретно: тобто сьогодні це можна, а завтра – ні. І тоді дитина не
розуміє, що їй можна, а що неможна. І вона розширює свої рамки, проявляючи свою
некерованість. Коріння проблеми треба шукати в собі та своїх здібностях
спілкуватися з дитиною. Тому що дитина не народжується некерованою, за
рідкісними виняткам. Дитина – це результат виховання батьками. Як дитину
привчили, так вона і поводиться.

Окрім того, не
варто забувати ситуацію, котру дуже яскраво продемонструвала родина Білоус:
якщо ви приходите додому втомленим і роздратованим, у дитини просто немає
шансів поводитись правильно. Бо у вас просто є потреба розрядитися. І ви
знайдете, до чого прискіпатися для того, аби нагримати. Якою би «шовковою» не
була дитина, ви спитаєте: «А чого ти мовчиш?!», якщо ж кричатиме – «А чого ти
кричиш?!». Тому перш ніж намагатися виховувати дитину, перше, що слід зробити –
подивитися, чи дійсно ви вмієте з нею розмовляти, а також задуматись – а чи все
добре у вас? Чи добре, чи адекватно ви почуваєтесь, коли приходите додому. Дуже
складно виховувати когось, перебуваючи у стані фізичної та емоційної втоми.

Які шанси в дівчинки на здорове добре сімейне
життя, аби вона не пішла шляхом матері?

Мені важко
говорити про шанси. Дитина здатна мінятися – я це знаю точно. Чи здатна
змінитися матір – покаже час.  Наш проект
дає лише поштовх у правильному напрямку, але чи будуть люди рухатися далі в
ньому – залежить не від нас. Є старе прислів’я: «Коня можна затягнути у воду,
але неможна змусити пити». Те, що ми робимо, це затягуємо спраглих у воду. А чи
будуть вони пити – залежить від них.

Наскільки допомагає у змінах свідомості переміна
оточення і нові захоплення?

Безумовно,
контекст, в якому росте дитина і перебуває родина, впливає на те, що приваблює
увагу дитини, чим вона займається. У будь-якої людини, зокрема у дитини, є
один-єдиний ресурс – це час. І те, у що ми інвестуємо свій час, і визначає те,
що ти одержимо. Вкладаємо час у зайняття спортом? Виростемо здоровими,
спортивними. Вкладаємо час лише у перегляд телебачення?
Виростемо точно не здоровими і спортивними, максимум – добре обізнаними (в
залежності від того, що дивимось). Тож якщо батьки хочуть побачити, якою буде
їхня дитина, нехай подивляться, в що дитина інвестує свій час. Захоплення,
хоббі, те, як дитина проводить свій вільний час, напряму впливає на те, ким
вона виросте.